Відомі люди


Луців Луќа Юрієвич

 

Луців Луќа Юрієвич (30 жовтня 1895, с. Грушів, нині Дрогобицький район, Львівська обл. — † 1 грудня 1984, Філадельфія, США; похований 04 грудня 1984 на греко-католицькому кладовищі Святого Духа в Гемптонбурзі (Hamptonburgh) штат Нью-Йорк (New York) США) — доктор філософії, член наукового товаритства ім. Т.Шевченка; український журналіст, літературознавець, літературний критик.
Початкову освіту здобув у 2-ох класній школі с. Грушів. 1907 – 1914 учень Дрогобицької гімназії (з польською мовою викладання).
Серпень 1914 – серпень 1916 стрілець УСС (5-та сотня 1 полку українських січових стрільців). Після поранення біля с.Потутори (коло м. Бережани, Тернопільська обл.) – на лікуванні у Відні, де в лютому 1917 здав випускні екзамени за курсом гімназії (здобув матуру). Далі – в рядах УСС до листопада 1918, Української Галицької Армії – до роззброєння поляками у квітні 1920. До березня 1921 — у таборі інтернованих у Тухолі в Помор’ї (Польща).
З листопада 1921 – студент філософського виділу (факультету) Карлового університету (Прага, Чехо-Словаччина), одночасно студент Українського Вільного Університету (Прага, Чехо-Словаччина), де слухав лекції Степана Смаль-Стоцького, Олександра Коллеси. До червня 1926 закінчив навчання у Карловому університеті, де під керівництвом д-ра Яна Махаля (Jan Hanuš Máchal) захистив дисертацію на тему “Тарас Шевченко у слов’янських літературах” на здобуття вченого ступеня доктора філософії.
Працював у Рогатині в українській гімназії (1927-1929), в учительських семінаріях у Сокалі (1930), Самборі (1931), Кросно (до 1937) і знову у Самборі (до 1939). Під час війни працював у початкових школах у Кроснянському повіті (Польща) і знову в учительській семінарії у Самборі (1942-1944). По закінченні війни у 1945-1949 — директор гімназії для дітей переміщених осіб у Бамбергу та заступник директора гімназії у Байройті.
1949 року переїхав у США. З 1952 по 1970 роки — співредактор щотижневика «Свобода». Автор книг про М. Шашкевича (1963), О. Кобилянську (1963), Т. Шевченка (1964), І. Франка (1967), В. Стефаника (1971). Він також редагував дві книги статей про Дрогобиччину (1973, 1978). Деякі його статті та огляди періоду з 1925 по 1975 роки, з бібліографією та автобіографією, видано у 1982 році окремою книжкою під назвою “Література і життя “.

 __________________________________________________________

ДУМІН (Думин) Осип Олексійович

 

ДУМІН (Думин) Осип Олексійович (псевд. — Антін Крезуб; 26.09.1893 — трав. 1945)

— військ. діяч, письменник. Н. в с. Грушів (нині село Дрогобицького р-ну Львів. обл.). Навч. у Львів. ун-ті, учасник молодіжного руху, чл. т-ва «Січові стрільці». Під час Першої світової війни 1914 мобілізований до Легіону Українських січових стрільців, 1915 потрапив у рос. полон, працював на залізорудних копальнях Криворіжжя. 1917 разом з Є.Скалієм підпільно організував загін із полонених галичан, який 14 січ. 1918 прибув до Києва і став підрозділом куреня Січових стрільців. 1918—19 — командир сотні, куреня, полку, армійської групи УСС. 1919 потрапив у польс. полон, утік до Чехословаччини, де став організатором комуніст. гуртків. Через загрозу інтернування до Польщі підпільно виїхав до Німеччини, 1920 — до Москви, згодом — до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), Харкова. Працював лектором Шк. червоних старшин у м. Умань. 1921, розчарувавшись у більшовицькому режимі, вступив до загону отамана Д.Зеленого, став чл. Центрального повстанського к-ту.
Після польс. полону (1922) виїхав на батьківщину. 1923—24 — студент правничого ф-ту Львівського таємного українського університету. 1924 емігрував до Німеччини. Член Української військової організації, очолював відділ розвідки Начальної команди УВО. Працював н.с. Сх. ін-ту в м. Кенігсберг (нині м. Калінінград, РФ). Під час Другої світової війни — службовець Мін-ва в справах окупованих сх. тер. в Берліні.
Автор праць і спогадів про УСС.
Арештований і страчений органами НКВС у м. Ґданськ (Польща).

__________________________________________________________________

Марков Осип Андрійович

Осип Андрійович Марков (*1849, Грушів — †1909) — український журналіст з Галичини москвофільської орієнтації.
Осип Марков народився в селі Грушеві під Дрогобичем (Галичина, Австро-Угорщина) у 1849 році. Його рідним братом був лідер москвофільського руху Дмитро Марков. Закінчив народне училище в рідному селі, потімгімназію в Дрогобичі. З двадцяти років почав працювати в друкарні Федора та Михайла Білоусів в Коломиї, потім переїхав до Львова.
Займався журналістикою, був головним редактором газет «Пролом» (1881—1882), «Новий пролом» (1883—1887), «Червона Русь» (1891—1892), «Галичанин» (1893—1909). В 1882 році був заарештований австро-угорською владою, але був виправданий судом присяжних. Написав про це нарис «Великий русскій політичний процес в 1882 році» (Русскій календар, Львів, 1908). Був співробітником Ставропігійського інституту у Львові.
Помер 1909 року, похований у Львові на Личаківському кладовищі.

___________________________________________________________

Марков Дмитро (Дімітрій) Андрійович 

Марков Дмитро (Дімітрій) Андрійович (1864, Грушів — 1938, Львів) — галицький громадський діяч та публіцист першої чверті XX сторіччя, належав до москвофільського напрямку.
Народився у селі Грушеві у селянській родині, молодший брат журналіста Осипа Маркова. Закінкчив німецьку гімназію у Львові та богословський факультет Львівського університету. Довершив освіту на юридичному факультеті в Інсбруку. Брав активну участь у громадському житті. Обирався до крайового галицького сейму а також до австрійського рейхстагу. Під час виборів 1913 року, в умовах загального падіння популярності москвофілів став єдиним кандидатом від Русско-народної партії, якому вдалося пройти до рейхстагу.
Після початку Першої світової війни Дімітрія Маркова було заарештовано. Йому та п’ятьом його товаришам було пред’явлено звинувачення у державній зраді. У захисній промові Марков відкинув звинувачення, підкреслив, що, незважаючи на свої переконання не порушав австрійських законів. Проте, разом з іншими учасниками процесу, він був приговорений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. Перебував у воєнній тюрмі до 1917 року, коли після смерті Франца-Іосифа була оголошена амністія.
Після розпаду Австро-Угорщини Марков повертається до громадського життя, став одним з учасників Паризької мирної конференції, де разом Дмитром Вергуном очолював делегацію галицьких москвофілів. Описав свою діяльність на конференції в споминах «Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции».
Після невдачі на конференції повернувся до Львову, де проживав до кінця життя, займаючись громадською діяльністю. Написав кілька робіт мемуарного характеру.



Leave a Reply